ГОЛУБЕ́ЦЬ, бця́, ч.
1. Зменш.-пестл. до го́луб 1, 3. Голубець гукає, як пари шукає (Номис, 1864, № 8858); * У порівн. А Петрик такий біленький, такий вичесаний, гей голубець (Черемш., Тв., 1960, 34); Під образами паперові голубці, квітки (Л. Укр., III, 1952, 717).
2. Па в танцях. Раптом лунає голос аранжера: «Голубець!» і пари з’єднуються й пускаються у вировий танець (Фр., VI, 1951, 225).
3. див. голубці́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 118.