ГОЛУБИ́ЦЯ, і, ж., заст. Голубка. * У порівн. Яково ж буде їй, моєму дитятеві, що чиста і непорочна у сім ділі, як голубиця..? (Кв.-Осн., II, 1956, 342); Тимофій стоїть перед Христею, б’є себе в груди та вичитує. — Се та, кого жаждала душа моя! Прийди ж, ближняя моя, добрая моя, голубице моя! (Мирний, II, 1954, 88); Ігуменя.. пробубоніла ласкаво, наскільки це дозволяв її бас:-Іди, голубице моя, на кухню (Донч., III, 1956, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 118.