ГОЛУ́БКА, и, ж.
1. Самка голуба. Сидить голуб на черешні, А голубка на вишні, Ой скажи, ой, скажи, серце дівчино, А що в тебе на мислі (Укр.. лір. пісні, 1958, 175); Туркоче сонце в деревах, голубка по карнизу (Тич., І, 1946, 95); * У порівн. Гандзя душка, Гандзя любка, Гандзя мила, як голубка (Пісні та романси.., II, 1956, 47).
2. розм. Пестливе називання дівчини, жінки (перев. при звертанні). Ганнусю, рибко, душко, любко, Рятуй мене, моя голубко (Котл., І, 1952, 84); Тим шляхом мандрував Ярема у Вільшану Голубку привітать, красу свою Оксану (Турч., Земле моя.., 1961, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 119.