ГОЛУБІ́ТИ, і́є, недок.
1. Виділятися своїм голубим кольором; виднітися (про що-небудь голубе). Крізь дерева голубіє дах якогось будинку (Вас., Вибр., 1950, 29); Дніпро голубів, звиваючись стрічкою в луках (Скл., Орл. крила, 1948, 6).
2. Ставати голубим. Небо почало швидко голубіти і незабаром місто набуло майже весняного святкового вигляду… (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 311); — У річок, як і в людей, час від часу змінюється настрій. Ясно — голубіють, похмарить — темніють… (Гончар, І, 1954, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 119.