ГОЛЬТІПА́КА, ГУЛЬТІПА́КА, и, ч., зневажл.
1. Убога людина; голодранець. — Що се за чоловік, — каже стара.. Такий обірваний та обшарпаний, зовсім гультіпака, а дав тобі таляра! (Стор., І, 1957, 139); Сьогодні вранці так зневажливо розмовляла з ним. Але.. чому зневажливо? Чому? Тому, що гольтіпака він безхатній? (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 242).
2. Нероба, ледар; гультяй. — Дуже, дуже багато швендяє сюди гольтіпак, що, нічого не вміючи і нічого не знаючи, туди хочуть за добрими людьми (Кв.-Осн., II, 1956, 248); Дію балади поет [П. Гулак-Артемовський] переніс в умови українського побуту. Пана Твардовського наділено характерними рисами українського багатого козака-гультіпаки, бешкетника (Іст. укр. літ., І, 1954, 167); // Уживається як лайливе слово. [Фесько:] Ах ти, підбрехачу! Ах ти, гольтіпако! Та почекай же ти, навчу я тебе, як мому [моєму] чоловікові брехню завдавати! (Фр., IX, 1952, 391).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 120.