ГОЛІ́ВОНЬКА, ГОЛО́ВОНЬКА, и, ж. Пестл. до голі́вка. Вона підняла од шитва голівоньку, глянула любо, всміхнулася (Вовчок, І, 1955, 162); Головонько моя бідная, В мене ненька та нерідная (Укр.. лір. пісні, 1958, 373); * Образно. Раннього майового ранку ухмиляється будякова квіточка першому промінню ясного сонця, теплому, ясному й пестячому її свіжу рожеву голівоньку (Мирний, І, 1954, 57); Цвіт королевий Схилив свою головоньку Червоно-рожеву До білого пониклого Личенька лілеї (Шевч., 1, 1951, 355).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 107.