ГОНГ, а, ч.. Ударний музичний інструмент, що використовується в симфонічному оркестрі, а також прилад для подавання різних сигналів. За сценою глухо прогув гонг, і шовкова завіса тихо пішла вгору (Збан., Любов, 1957, 244); Від чугунного [чавунного] гонга, що висів на вмурованій в стіні залізній жердці, долинув дзвін (Чендей, Вітер.., 1958, 117); // Звуки, утворювані цим предметом. Раптом пролунав низький мелодійний звук, трохи схожий на церковний дзвін. — Гонг, почали! —.. крикнув Петро Маков (Собко, Звич. життя, 1957, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 122.