ГОНИ́ТВА, и, ж.
1. Переслідування з метою спіймати. Довго тяглася гонитва, аж дикі нетрі та комиші сховали недобитків у своїй гущі (Коцюб., І, 1955, 185); Треба мати доброго коня, щоб бачити гонитву за вовком (Донч., І, 1956, 174).
2. Дуже швидкий рух, дуже швидка їзда. Розпарені коні спинились, перебирали ногами, тремтіли, збуджені гонитвою (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 47).
3. за чим, перен. Посилене прагнення до чого-небудь, переслідування якої-небудь мети. Гонитва за колоніями в кінці XIX століття, особливо з 1880-х років, з боку всіх капіталістичних держав являє собою загальновідомий факт історії дипломатії і зовнішньої політики (Ленін, 22, 1950, 236); В художньому новаторстві, коли воно.. не являє собою пусту формалістичну гонитву за оригінальністю, є не тільки серйозний ідейний зміст, але і неабияка моральна краса (Поезія.., 1956, 284).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 122.