ГОНЧА́К, а́, ч. Гончий собака. Треба вам знати, що звір, — коли його піднімуть і поженуть гончаки, — робить коло (Вишня, II, 1956,122); * У порівн. [Вітровий:] Спитай у Романюка, чого трудоднів у кожного багато, а бур’яни на полях, а на фермах свині, як гончаки (Корн., II, 1955, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 123.