ГОР́ЛЕЧКО, а, с. Зменш.-пестл. до го́рло. Увечері, де канівські гаї, Співали голосисті солов’ї, Співали так, що серце розривали, Вже натрудивши горлечка свої (Мал., Віщий голос, 1961, 95); Нарешті напився [Денис], набрав у пляшку води, заткнув горлечко пробкою із трави і хотів уже йти назад, як зненацька почув тихе подзвонювання велосипеда (Тют., Вир, 1960, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 132.