ГОРЛОВИ́НА, и, ж.
1. Звужений отвір у чому-небудь. Він [ківш] спиниться точно над горловиною сифона або литника (Собко, Біле полум’я, 1952, 136); У похованнях зустрічаються посудини з кулястим корпусом, округлими днищами і вузькими горловинами (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 66); // Звужений прохід. «Буревісник» пройшов широку горловину бухти й опинився в морі (Трубл., II, 1955, 261).
2. розм. М’ясний продукт з горла тварини. За поживними якостями з субпродуктів.. найменш цінні — горловина і селезінка (Технол. пригот. їжі, 1957, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 133.