ГОРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., діал.
1. Підноситися вгору.
2. Брати верх над ким-, чим-небудь. А в класі тим часом стояла ненастанна тривога, лунав крик, і плач, і лемент, а над усім горував дикий, майже ідіотичний регіт отця гумориста (Фр., IV, 1950, 224); Співало нічне птаство, що над ним і досі горували многі солов’ї (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 325).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 139.