ГОРІ́ШОК, шка, ч. Зменш.-пестл. до горі́х 2. Не все нам бігать по горішки, Жартуючи, у тихий гай, Не все нам вигадки і смішки, — Ще треба, діти, хліба край (Гл., Вибр., 1957, 285); Над ними білка їсть горішки і стука, стука дятел-птах (Сос., II, 1947, 110); * Образно. — Зустрічатися — зустрічався з цим горішком [Винниченком], та, виходить, розкусити його й сам головний отаман не зміг (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 53); * У порівн. Маленька білочка за деякий час вкрилася м’якою пухнастою шерсткою, а потім відкрила й свої горіхові очі — вони й завбільшки були, як маленький горішок (Ів.. Ліс. казки, 1954, 26).
◊ Горі́шок тверди́й (міцни́й) був (ви́дався і т. ін.) — про складну справу або про людину з складним характером. — Чесно скажу, горішок був твердий. Це я зрозумів вже в перші дні роботи в новій бригаді (Рад. Укр., 6. IV 1961, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 131.