ГОСПОДА́РНИК, а, ч. Той, хто керує господарською діяльністю в якій-небудь галузі промисловості, сільського господарства. З середовища робітників вийшло багато талановитих організаторів, господарників і адміністраторів в усіх галузях народного господарства (Іст. УРСР, II, 1957, 262); — Він займав посаду одного з заступників крупного діяча — господарника обласного масштабу (Гур., Через замети, 1961, 111); // розм. Той, хто відає господарством якого-небудь підприємства, якоїсь установи, організації тощо. Весь скарб загону був в обозі, який складався з шести підвід. Транспортом відав досвідчений господарник Андрій Шовкопляс (Петльов., Хотинці, 1949, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 141.