ГОСТИ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до гости́нець1. Привезу вам з Богуслава гостинчика, чогось моднього [модного] на сукню (Н.-Лев., III, 1956, 165); Дідусь було по головці погладить її, гостинчика дасть їй якого, яблучко абощо (Тесл., Вибр., 1950, 95); * Образно. Дозвольте сподіватися, що наше прохання не пропаде марно і що незабаром матимемо од Вас хоч невеличкого гостинчика для нашої збірки (Коцюб., III, 1956, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 143.