ГОСТРОВЕ́РХИЙ, а, е. З гострим верхом. Високо здіймається гостроверха солом’яна покрівля (Вас., І, 1959, 292); Непорушними вартовими стояли гостроверхі копиці (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 562); Сидять татари на конях, у гостроверхих шапках, вузько прорізаними очима роздивляються навколо (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 528).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 145.