ГОСТРОЯЗИ́КИЙ, а, е. Який любить дошкуляти словами, любить говорити дотепно. Він трохи не йняв віри гостроязиким та балакучим людям (Н.-Лев., IV, 1956, 194); Гостроязикі аспіранти потай підсміювалися над Холодом (Загреб., Спека, 1961, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 146.