ГО́СТРІСТЬ, рості, ж., рідко. Те саме, що гострота́. Так само спроквола, нібито бавлячись, провів [Пилип-з-Конопель] пальцем по тонкому лезу пробуючи дзвінку та зимну гострість (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 275); Миші теж в сей раз ліпше тут живеться, ніж давніше. нема тієї гострості на кожному слові (Л. Укр., V, 1956, 246).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 145.