ГРАБІ́Ж, бежу́, ч.
1. Розбійницьке загарбання володінь, викрадення чужого майна; грабунок. Як сарана, налітали вони [татари] на села й замки.. і поверталися до коша з отарами овець і бранців. І тоді нові загони заступали їх місце й ішли на грабіж (Тулуб, Людолови, І, 1957, 158).
2. перен. Нещадна експлуатація, збиткові угоди; побори, здирство. .. вся історія капіталу є історія насильств і грабежу, крові і бруду (Ленін, 21, 1950, 82); — Концесія — грабіж для Росії, але єдиний «рентабельний» захід бодай до того часу, «поки Росія перестане бути такою побитою і незаможною!» (Ле, Міжгір’я, 1953, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 150.