ГРАМА́ТИКА, и, ж.
1. Лінгвістична наука, що вивчає будову мови, тобто будову і форми слова, речення і словосполучення. Тепер російська наука вже має найбільшу за весь час її існування граматику російської літературної мови, ..побудовану досить раціонально і придатну служити добрим довідником з цілого ряду питань (Мовозн., XIII, 1955, 6); Нікого не може задовольнити тепер одне із старовинних визначень граматики як «искусства правильно писать й читать» (Рильський, III, 1955, 167); // Навчальний предмет цієї науки. — То це й мені треба доконечно сідати за граматику та арифметику? — крикнула Настуся (Н.-Лев., IV, 1956, 266); Несподівано вона почала з того, що продиктувала нам завдання додому з граматики (Сміл., Сашко, 1954, 25); // Підручник з цього навчального предмета. Потім він ще розказував, що видресирував так свого собаку Марса, що той сам ключем відмикає двері і подає, коли Віті треба, задачник, або граматику, або читанку (Ів., Таємниця, 1959, 29); Узявши граматику, прочитав він два рядки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 148).
2. Будова і форми слова, речення і словосполучення певної мови або групи мов; // розм., рідко. Те саме, що орфогра́фія. [Xрапко:] А ну скажи, як по граматиці пишеться апеляція? (Мирний, V, 1955, 134).
3. іст., розм. Третій із семи класів духовного та єпархіального училища і семінарії. — Я ж таки академіст, філософ, а вона і в граматиці і в риториці не була (Н.-Лев., III, 1956, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 155.