ГРАННЯ́, я́, с. Дія за знач. гра́ти2 і гра́тися. В номерах часто були танці під грання своїх музик (Н.-Лев., І, 1956, 340); Сьогодні йому вже не хотілося гратись. Ігор усе мовчав, бо було невимовно соромно признатися, що за гранням не мав часу взятись за книжку (Донч., VI, 1957, 121); Він був абсолютний профан у складній теорії більярдного грання (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 64); — Де ж там до грання [в драмгуртку], коли й бігати на ті репетиції щовечора? (Кучер, Трудна любов, 1960, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 158.