ГРАНІ́ТОВИЙ, а, е, рідко. Те саме. що грані́тний. Високі ялини ніби поприлипали до гранітових стін (Н.-Лев., II, 1956, 414); Пил із ловкеньких гранітових фігурок слонової кості та виборної порцеляни витерто, в кімнаті бездоганно чисто (Досв., Вибр., 1959, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 157.