ГРАФИ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до графи́н. Балабуха глянув на стіл, і на столі не було графинчика з ромом (Н.-Лев., III, 1956, 242); Вона підсунула до Івана Кіндратовича графинчик з янтарною рідиною (Ткач, Арена, 1960, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 160.