ГРЕБЕ́ЦЬ, бця́, ч.
1. Той, хто гребе веслами. — Ти, Іване, до берега приставай, — крикнув пан до одного з гребців (Мирний, І, 1954, 312); Гребці повинні були пропливти кілька кілометрів вниз по річці (Ів., Вел. очі, 1956, 85).
2. рідко. Той, хто згрібає що-небудь граблями, лопатою і т. ін. Тут рота косарів є гребцями Йшли битись з косами, з граблями, Ніхто од бою [з троянцями] не цуравсь (Котл., І, 1952, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 162.