ГРЕНАДЕ́Р, а, ч. У російській та деяких іноземних арміях — солдат або офіцер добірних (за високим ростом) піхотних чи кавалерійських частин (спочатку — солдат, спеціально підготовлений для ручного гранатометання). Обставини врятували Івана від нерівного шлюбу: його покликали на військову службу прямісінько в гренадери (Ю. Янов., II, 1954, 119); — Зріст — дурниця. Не гренадером же готуєшся стати? (Донч., V, 1957, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 164.