ГРИМ1, у, ч.
1. Спеціальні фарби та наклейки, що використовуються для надання обличчю актора відповідного вигляду. Холодов сів перед дзеркалом, щоб покласти грим (Дмит., Наречена, 1959, 126).
2. Оформлення обличчя актора для гри на сцені. З блискучою майстерністю володів Марко Лукич мистецтвом гриму (Збірник про Кроп., 1955, 247); Майстерності гриму, жесту, поз, уміння одягатись, манери триматися на сцені ніякі фотографії, ані зарисовки, звичайно, не можуть передати (Рильський, III, 1956, 339).
ГРИМ2, виг. Уживається як присудок за знач. гри́мати 1. Ледво [ледве] Лисичка вихилила голову з нори, аж тут рушниця грим! (Фр., IV, 1950, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 167.