ГРОМА́ДИТИ, джу, диш, недок.
1. перех. і без додатка. Згрібати, складати що-небудь в одне місце. [Марися:] Я проста дівчина, мужичка, нічого не вмію; я умію жать у полі, громадить, мазать, корів доїть, свиней годувать… (К.-Карий, І, 1960, 352); А мати йде на іншу роботу — чи сіно громадити, чи в городню бригаду вирощувати овочі (Коп., Тв., 1955, 423); Ми ж повинні були підтягати плоти гаками до берега й громадити у штабелі (Мур., Бук. повість, 1959, 177); * Образно. Гори голубіють навколо, як море, вітер громадить на небі хмари (Коцюб., II, 1955, 321).
2. неперех., розм. Гребтися. Літали вони [горобці], гралися, по смітничку громадили, та й знайшли три конопляні зернятка (Л. Укр., III, 1952, 480).
3. перех. і без додатка, діал. Збирати, стягати, нагромаджувати. Вона [література] громадить і описує факти щоденного життя, вважаючи тільки на правду (Фр., XVI, 1955, 13); Але по батькові мала [тітка Клавда] в собі кров Річинських, а та наказувала громадити, обчисляти, помножувати (Вільде, Сестри.., 1958, 453).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 174.