ГРОМО́ХКИЙ, а, е. Який звучить дуже голосно, різко. І раптом сміх такий громохкий вирвався з горлянок, що в небесах загуркотіла синь (Голов., Поезії, 1955, 67); Зразу ж почув [Воронов] басовитий, громохкий голос свого начальника (Собко, Біле полум’я, 1952, 53); //Який створює або здатний створювати гучні звуки, шуми і т. ін. Коник в мене був буланенький, возок громохкий (Вовчок, VI, 1956, 236); Несподівано з-за яру від Вальянівки виринув вантажний, над міру громохкий поїзд (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 95); Зачарована, не дихаючи, стежила [Тамара] за тим, як у прокатному цеху, підвладні волі людини, слухняно рухалися громохкі брили (Хижняк, Тамара, 1959, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 176.