ГРУБУВА́ТИЙ, а, е.
1. Трохи грубий (у 1— 4, 7 знач.). Здавалося, що його великому сильному тілу тісно у грубуватій сірій матерії костюма (Собко, Справа.., 1959, 48); Сильне, з грубуватими рисами Храпчукове обличчя сьогодні мало вираз невластивої йому розгубленості (Жур., Звич. турботи, 1960, 73); Голос його, грубуватий, густий, не пасував до його зовнішності (Коп., Вибр., 1953, 324).
2. Не зовсім, не досить ввічливий, трохи різкий. Його жарти й штукарство часом переходили через край і були трохи грубуваті й навіть вульгарні (Н.-Лев., IV, 1956, 65); Він завжди був трохи грубуватий і буркотливий (Довж., Зач. Десна, 1957, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 179.