ГРЮ́КАТИ, аю, аєш, недок., чим і без додатка. Створювати сильний грюк, шум при ударах, поштовхах, коливаннях і т. ін. Свистав вітер, грюкаючи віконницями (Фр., VIII, 1952, 145); По кузнях грюкали молоти, бо ж треба було скувати кілька десятків тисяч підків (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 253); В хуторі стояло мало війська, в хату не набивалося бійців, і двері не грюкали раз по раз, як то бувало звичайно (Багмут, Записки.., 1961, 75); // 3 силою стукати, бити по чому-небудь. Антосьо сидів на призьбі та ногами грюкав (Свидн., Люборацькі, 1955, 95); Знову грюкав по столу Риндін і намагався покрити своїм голосом гармидер (Донч., II, 1956, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 183.