ГРЯ́КНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до гря́кати. Вийшов [піп] із хати і так грякнув дверима, що аж глина посипалась з стелі (Стор., І, 1957, 158); Десь неподалеку в степу грякнув грім (Головко, І, 1957, 428).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 185.