ГРІ́НКА, и, ж.
1. Змащена жиром і підсмажена скибка хліба. З початку бенкету пили тільки пиво у високих.. склянках з хлібними грінками (Тулуб, Людолови, І, 1957, 97).
2. діал. Невеликий шматок чого-небудь. Жінка дала йому півхліба ще й грінку сиру (Март., Тв., 1954, 158); Два рази на день давав [Микола] йому чаю і дві грінки хліба (Калин, Закарп. казки, 1955, 160).
◊ Уби́ти (пійма́ти) [до́бру] грі́нку — мати вигоду, користь, виграти що-небудь. [Марфуша:] Ну, якщо тому правда, то убила грінку (Кроп., II, 1958, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 170.