ГРІ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до грі́ти 1-3. Поцмокує [бабуся] губами — смакує гріту з медом горілку (Фр., І, 1955, 79); Душа ж його [співця], любов’ю гріта, Живе, у мову перелита! (Граб., І, 1959, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 171.