ГРІХО́ВНИЙ, а, е, заст. Який порушує релігійно-моральні догми, настанови і т. ін. [Меропія:] Що ж то скаже отець Модестій, як, борони боже, довідається про це гріховне гульбище (Н.-Лев., II, 1956, 505); // Який веде до гріха; схильний до гріхів (у 2 знач.). Такі явища капіталістичного світу, як кризи, безробіття, війни тощо, фундаменталісти намагаються приписати гріховній емоціональності людської природи (Наука.., 5, 1958, 60); // Який виражає схильність до гріхів. Чоло в неї випукле, чорні очі одночасно святі і гріховні (Стельмах, Хліб.., 1959, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 171.