ГУГУ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Повторювати «гу-гу». — Гу-гу-гу! — гугукала баба Оришка, лежачи па полу (Н. —Лев., IV, 1956, 208); Їй ввижалось вже навіть, як задоволений синок її розкидається на білих пелюшках, сміється, гугукає на всю хату (Л. Янов., І, 1959, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 189.