ГУЖ, а́, ч. Ремінь, яким прикріплюють голоблі до хомута. Узявся за гуж — не кажи, що не дуж (Укр.. присл.., 1955, 266); Ламп гасових тепер уже небагато треба, бо скрізь електрика пішла, от промкооперація й пустила гноти на шлеї, на наритники, на гужі!.. (Вишня, II, 1956, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 190.