ГУ́ЛЬБИЩЕ, а, с.
1. Веселе проведення часу, що супроводиться розвагами та випивкою. Пани перетворили Україну на місце гульбища (Тич., II, 1957, 128); У слободі немало було розмов про Лук’яна, його гульбища та свавілля (Шиян, Гроза.., 1956, 182); // Те саме, що гуля́нка 1. [Охрім:] Вийду на вулицю, хлопці й дівчата зберуться, співають, аж луна іде, заведуть гульбище.., а мені усе те байдуже (Кроп., І, 1958, 149); Цілий вечір з нудьги дивилася на дівоцьке гульбище — і од дітей одбилася, і дівчатам нерівня (Горд., Заробітчани, 1957, 65).
2. Місце для гулянок, розваг і т. ін., часто спеціально обладнане. По всьому саду назбудували гульбищ, печер, халабудок і усяких панських витребеньок (Стор., І, 1957, 367); Вузьке гульбище, оторочене ніжною дерев’яною огорожею, відрізняло дзвіницю від немічної церкви (Стельмах, Хліб… 1959, 225).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 192.