ГУЛЬВІ́СА, и, ч., розм. Той, хто любить гуляти (у 2-4 знач.), проводити час, влаштовуючи легковажні витівки, вигадки і т. ін. А з яру та з лісу 3 собаками та псарями Іде пан гульвіса (Шевч., II, 1953, 131); По той бік вулиць юрмились люди, цікаві знати, чим закінчиться засідання, або й просто роззяви та гульвіси (Смолич, Мир.., 1958, 366); * Образно. Тільки баский вітер-гульвіса хизувався своєю невгамовною вдачею, гасав серед дерев, шматував стріхи (Рибак, Помилка.., 1956, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 192.