ГУ́ПАННЯ, я, с. Дія за знач. гу́пати і звуки, утворювані цією дією. В тій хвилі з кошари почувся крик, потім гупання кроків (Фр., І, 1955, 108); З розчинених дверей [кузні] лунали ритмічний дзенькіт заліза й гупання молотів (Досв., Вибр., 1959, 194); Любив гупання яблук в саду (Довж., Зач. Десна, 1957, 474).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 195.