ГУ́РМА́, гу́рми́, ж., діал.
1. Юрба, юрма, гурт (про людей). Веселою гурмою висипали [діти] із школи (Вас., II, 1959, 255); На подвір’ї стояла гурма людей (Стеф., І, 1949, 15); Ціла гурма вчителів обступила Якима (Ков., Світ.., 1960, 31).
2. Група тварин, птахів, що разом ходять або літають. Там дозорчиня [наглядачка] казала підпаскам все бидло завернути. Біжить назад вся гурма без ладу (Л. Укр., II, 1951, 208); Бачать вони [птахи], лежить неживий Осел, та й усі гурмою до нього (Фр., IV, 1950, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 196.