ГУРТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Організовувати що-небудь ціле з окремих, самостійних частин, одиниць; об’єднувати. Іде Килигей знайомими місцями, де промайнула молодість, де гуртував торік повстанців супроти Антанти (Гончар, Таврія.., 1957, 666); // Об’єднувати однією ідеєю, метою. Поет показує, що ідеї Леніна, ідеї комунізму поширюються по світу, гуртують знедолених, підносять їх гідність (Іст. укр. літ., II, 1956,409).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 197.