ГУСА́РКА, и, ж., розм.
1. Жінка гусара. Ні, не того мені шкода; А марніє моя врода, Люде не беруть. А на улиці дівчата Насміхаються, прокляті, Гусаркою звуть (Шевч., II, 1953, 156).
2. Куртка гусара. Тинявся [Давидов] з покою в покій, гриз тонкий вус і смикав шнури своєї гусарки (Рибак, Помилка.., 1956, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 197.