ГУ́СТО. Присл. до густи́й. При самій землі росте трава густо і усяке зілля (Вовчок, І, 1955, 350); Сніг падає густо, грубими латками (Коб., III, 1956, 80); В просторій, прибраній, потрушеній соломою, як на свято, хаті густо пахло розпареним прядивом (Хор., Незакінч. політ, 1960, 34); Владо побачив, як вона густо почервоніла і нахилилася над столом (Чаб., Балкан. весна, 1960, 330); В цю мить густо заревла сирена на теплоході (Собко, Скеля.., 1961,15); // у знач. присудк. сл. Багато. Хоч у голові пусто, аби грошей густо (Укр.. присл.., 1955, 250).
◊ Ча́сто й (та) гу́сто; Ча́сто-гу́сто — майже постійно, майже весь час. Вона сама часто й густо услуговує синові (Мирний, IV, 1955, 118); Талановиті митці минулого не могли беззастережно прийняти ідеали будь-якого з існуючих класів як загальнолюдські і часто-густо шукали їх поза класами (Талант.., 1958, 180).
ГУСТО… Перша частина складних слів, що відповідає слову густи́й у 1 знач., напр.: густові́тий, густоволо́сий, густогри́вий, густозасе́лений, густозо́ряний, густопоса́джений, густоросту́чий, густоцві́тий, густочу́бий і т. ін.; у 2 знач., напр.: гу́сто-зеле́ний, гу́сто-си́ній, густосо́кий, гу́сто-черво́ний і т.ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 199.