ГУ́СІНЬ, сені, ж.
1. Те саме, що гу́сениця 1. Спустіле дворище заростало бур’янами, в садку гусінь оголила листя на старих грушах (Ле, Хмельницький, І, 1957, 242); Ланка за літо дванадцять раз просапала й прополола буряки, .. обібрала з кожного листка гусінь (Ю. Янов., II, 1954, 232); * У порівн. На подвір’ї, в осінній мряці, кишіли люди, як гусінь (Коцюб., II, 1955, 88); По дорозі довгою гусінню тягся резервний полк (Панч, I, 1956, 552).
2. ’рідко. Те саме, що гу́сениця 2. [Олександр:] .Вже на тому боці [ріки] я бачив їхні [німецькі] танки, на гусінь яких намоталося сиве жіноче волосся (Мокр., П’єси, 1959, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 198.