ГІ́ЛЬЗА, и, ж.
1. Металева трубка для кулі, снаряда, у дно якої вставляється капсуль. В дворі Арсеналу величезна купа димучих снарядних гільз (Довж., І, 1958, 59); Коли хлопець клацнув затвором і викинув порожню гільзу, дим побіг струмочком, і в повітрі дужче запахло порохом (Донч., II, 1956, 288).
2. Паперова трубка, що заповнюється тютюном. Він набив дві гільзи тютюном (Трубл., II, 1955, 222).
3. техн. Назва деталей, що мають форму трубки. Починаючи з заготівельних цехів, у виробництво одночасно запускаються однотипні деталі, наприклад, гільзи, стакани, циліндри або фланці (Наука.., 6, 1956, 29); Київський завод імені Лепсе освоїв випуск гільз до цих [дизельних] двигунів (Веч. Київ, 26. II 1958, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 70.