ГІПНО́З, у, ч.
1. Стан часткового сну, який викликається здебільшого навіюванням. Якщо звичайний сон є затримання, гальмування всієї діяльності вищого відділу мозку, то гіпноз слід уявляти собі як часткове затримання різних ділянок цього відділу (Фізіол. вищої нерв. діяльн., 1951, 52); * У порівн. Як у гіпнозі, Ніна мовчки повертається і йде (Донч., V, 1957, 501).
2. Усипляння шляхом навіювання та вплив на волю людини у такому стані (здебільшого з метою лікування); гіпнотизування. Для лікування бородавок користуються також гіпнозом (Як запоб. заразн. хвор.., 1957, 75); Його водолікування, гіпноз не бере, не те що трава! (Ю. Янов., І, 1958, 502).
3. перен. Сила впливу, властива кому-, чому-небудь; чарівність. — Фізична сила відіграє також свою роль в людськім житті; забирає в полон, побіджаючи [перемагаючи] якимсь несвідомим гіпнозом (Коб., III, 1956, 50); Незабаром Турбай мимоволі піддався гіпнозові дивовижної краси, що нахлинула на нього неждано, як тільки вони в’їхали в село (Руд., Остання шабля, 1959, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 72.