ДАЛЬ, і, ж.
1. Простір, що видніється вдалині. Січовик скинув очима у даль, шукаючи, на якій би йому могилі заночувать (Стор., І, 1957, 334); Леліє даль, волога і блакитна (Бажан, І, 1946, 283).
2. Що-небудь дуже віддалене; далекий край. Та поїхав милий в даль. Ой, на серці дівчини печаль (Укр.. лір. пісні, 1958, 248); Вчені різних країн спільно розкривають таємниці природи.., вивчають незвідані космічні далі (Наука.., З, 1958, 50); // розм. Велика відстань, віддалення. — Та як і сам таку даль пройдеш? (Кв.-Осн., II, 1956, 401); * Образно. Краса ж, сестра з мінливими очима, — Як давній Янус, Літ іржаву даль Вона вдягає у прозорі рими (Рильський, II, 1946, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 209.