ДА́ЛЬНІЙ, я, є. Те саме, що дале́кий 1, 3, 4. Холодний вітер замітає слід, І хмари застилають обрій дальній (Шер., Дорога.., 1957, 8); Ідете ви з дальньої дороги, то, може б, випили по чарці? (Кв.-Осн., II, 1956, 57); Гуркотіли через міст дальні й приміські поїзди (Коз., Сальвія, 1956,180); Я тебе.. не пам’ятаю, Невідомий друже, дальній друг (Мал., Серце.., 1959, 127); Юні дні, дальні дні пам’ятливі мені (Сос., Солов. далі, 1957, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 209.