ДАНЬ, і, ж., рідко. Те саме, що дани́на. Не мав багач що ліпшого робити, Приобіцяв цареві дань платити (Фр., XI, 1952, 319); Музі дань сплатив я (Рильський, I, 1956, 173); Пісня віддавала дань романтичній привабливій постаті народного героя… (Кач., Вибр., 1947, 33); * Образно. Щедру дань візьмуть володарі, Розбудивши землю сонну (Криж., Під зорями.., 1950, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 211.