ДАРЕ́МНИЙ, а, е.
1. Який не дає наслідків; марний. Марні надії, даремні сподіванки… Ніхто не прибуде (Коцюб., І, 1955, 348); Не ждіть, пани, добра: даремна гра! (Тич., І, 1957, 79).
2. Який не має серйозних причин; безпідставний, непотрібний. Але вся їх лютість була даремна, — в селі ніхто не показувався (Фр., VI, 1951, 94); Вже ж бо сон мій не зовсім даремний.. Сон, що сниться у неділю рано, Зроду-звіку не минає здарма (Л. Укр., І, 1951, 101).
3. діал. Дарований. Даремному коневі в зуби не дивляться (Номис, 1864, № 4610); Їм даремний окраєць ніколи в зуби не дивився (Чендей, Вітер.., 1958, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 211.